Жив да був собі старий зі старухою, бідні-бідні! Хліба-то у них не було; от вони поїхали до лісу, назбирали жолудів, привезли додому і почали їсти. Довго чи коротко вони їли, тільки стара впустила один жолудь в підпіллі. Пустив жолудь росток і в невеликий час доріс до підлоги. Баба побачила і каже:
- Старий! Треба пів-то прорубати; нехай дуб росте вище; як виросте, не станемо в ліс за жолудями їздити, станемо в хаті рвати.
Старий прорубав підлогу; деревце росло, росло і зросла до стелі. Старий розібрав і стелю, а після і дах зняв. Деревце все росте та росте і доросло до самого неба. Не стало у старого зі старою жолудів, він взяв мішок і поліз на дуба.
Ліз-ліз і піднявся на небо. Ходив, ходив, по небу, побачив: сидить кочеток - золотий гребінець, масляна головка, і стоять жерновцы. Старий довго не думав, захопив з собою і кочетка і жерновцы і спустився в хату. Спустився і каже:
- Як нам, стара, бути, що нам є?
- Стривай, - мовила стара, - я спробую жерновцы.
Взяла жерновцы і стала молоти; ан млинець так пиріг, блін так пиріг! Що не поверне - все млинець так пиріг!.. І нагодувала старого.
Їхав повз якийсь боярин і заїхав до дідуся з бабусею в хату.
- Ні, - питає, - чого-небудь поїсти?
Баба каже:
- Чого тобі, рідненький, дати поїсти, хіба блінков?
Взяла жерновцы і намолола: нападали блінкі та пиріжки. Приїжджий поїв і каже:
- Продай мені, бабуся, твої жерновцы.
- Ні, - каже бабка, - продати не можна.
Він узяв та й вкрав у неї жерновцы. Як побачили старий зі старухою, що вкрадені жерновцы, стали горе горювати.
- Стривай, - каже кочеток - золотий гребінець, - я полечу, наздожену!
Прилетів він до боярським хоромам, сів на ворота та й кричить:
- Кукареку! Боярин, бояри, віддай наші жерновцы золоті, блакитні! Боярин, бояри, віддай наші жерновцы золоті, блакитні!
Як почув боярин, нині наказує:
- Гей, малий! Візьми, кинь його у воду.
Спіймали кочетка, кинули в криницю; він і став приказувати:
- Носик, носик, пий воду! Ротик, ротик, пий воду! - і випив усю воду. Випив всю воду і полетів до боярським хоромам; всівся на балкон і знову кричить:
- Кукареку! Боярин, бояри, віддай наші жерновцы золоті, блакитні! Боярин, бояри, віддай наші жерновцы золоті, блакитні!
Боярин наказав кухареві кинути його в гарячу піч. Спіймали кочетка, кинули в піч гарячу - прямо у вогонь; він і став приказувати:
- Носик, носик, лий воду! Ротик, ротик, лий воду!
І залив весь жар в печі. Пурхнув, влетів у боярську світлицю і знову кричить:
- Кукареку! Боярин, бояри, віддай наші жерновцы золоті, блакитні! Боярин, бояри, віддай наші жерновцы золоті, блакитні!
У той же самий час боярин гостей приймав. Гості почули, що кричить кочеток і одразу ж побігли геть з дому. Господар кинувся наздоганяти їх а кочеток - золотий гребінець підхопив жерновцы і полетів з ними до діда і баби.
1 Жерновцы - ручний млин.
